Олексій Самуїлович Грейг народився у 1775 р. у м. Кронштадт у родині воєнного моряка – головного командира Кронштадтського порту віце-адмірала Самуїла Карловича Грейга, шотландця за походженням.

заступник начальника відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області.
Олександр Валентинович Серединський

      Перші фотографії (фотоательє) у Миколаєві з’явилися у 1868 р. Їх першими власниками були австрійсько-підданий Фрідріх Францович Дюрнбек (Дюренбек) та колезький реєстратор Микола Короєдов (останній, до речі, у 1876 р. отримав також дозвіл Міністерства імператорського двора іменуватися фотографом Государя Великого Князя Костянтина Миколайовича, з правом мати на вивісці фотоательє вензельне зображення імені Його імператорської високості).

      Всі особи, які мали намір відкрити фотографії, мали подати прохання миколаївському губернатору, з 1900 року - градоначальнику, які надсилали запит у поліцію щодо перевірки благонадійності заявників. Після отримання відповіді: «несприятливих відомостей у департаменті поліції МВС немає», видавався дозвіл (свідоцтво) на відкриття фотографії.

История семьи мариниста Руфина Гаврииловича Судковского известна благодаря поисковой работе сотрудников Николаевского художественного музея им. В.В.Верещагина и музея самого художника, находящегося в г. Очаков. Их стараниями собраны сведения о его жене и дочери, брате и сестрах, а также их потомках.

19 червня (2 липня - за новим стилем) 1902 року в Миколаєві поблизу Каботажноі гавані почала працювати перша центральна міська електрична станція, збудована “АТ російських електротехнічних заводів “Сіменс і Гальске”. Крім неї в період до 1917 року в місті електроенергію виробляли електростанції заводів “Наваль” і “Руссуд”, а також блок-станції при старому елеваторі, управлінні порту, заводі братів Донських. У 1907-1914 роках для посилення потужності міська парова електростанція була перетворена на пародизельну і виробляла як постійний струм, необхідний для міського трамваю, так і перемінний - для електроосвітлення та моторів промислових підприємств.

Документів, що розповідають про створення та роботу телефонної мережі у період до 1917 року, збереглося небагато. У держархіві області є фонд Миколаївської телефонної мережі, перші документи якого датовані 1902-м роком. Хоча відомо, що телефонне сполучення Миколаєва відкрито 1 січня 1890 року на кошти уряду. Перші телефони з’явилися у канцелярії міської думи, конторі доглядача комерційних пристаней, конторі міської лікарні, 1-ї Адміралтейської частини поліції.

      Михайло Павлович Манганарі – дворянин, виходець із сім’ї греків-емігрантів, народився у 1804 р. в м. Євпаторія. У 1815 р. він поступив на флотську службу гардемарином, менше ніж через шість років служби на Чорноморському флоті Михайлу Павловичу присвоїли чин мічмана. Російсько-турецьку війну 1828-1829 рр. М.П.Манганарі зустрів вже лейтенантом. Під час нічного бою 27 липня 1828 р. проти турецької флотилії поблизу фортеці Варна був поранений, за що нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу. Потім він брав участь в облозі й захопленні Варни, за спалення в Пендераклії турецьких лінейного корабля і корвета Манганарі відзначили орденом Св. Володимира 4-го ступеня «з бантом». Після закінчення російсько-турецької війни 1828-1829 рр. Михайло Павлович присвятив себе гідрографії. Він займався описанням берегів Чорного та Азовського морів, 1 січня 1837 р. за відмінну службу одержав чин капітана-лейтенанта, у 1842 р. був нагороджений орденом Св. Станіслава 2-го ступеня.

      Розвиток промисловості і торгівлі наприкінці ХІХ ст. призвели до необхідності поліпшення транспортного обслуговування населення Миколаєва.
      1 лютого 1895 р. Миколаївське міське громадське управління уклало контракт з Бельгійським акціонерним товариством трамваїв на будівництво у м. Миколаїв кінно-залізничної дороги або, скорочено, «конки».
      Будівництво рельсових шляхів «конки» продовжувалося приблизно два роки. 25 липня 1897 р. був відкритий рух кінно-залізничної дороги по лінії Привозний ринок – Військовий ринок – 3-я Воєнна вулиця, пізніше по лініях: Спаське – Елеватор і Вокзал – Міська лікарня.
      У 1902 році довжина шляхів «конки» склала 13,8 км, котрими курсувало 22 зимових та 30 літніх вагонів. У літніх відкритих вагонах було 20 місць для сидіння, а на площадках розміщувалися ще 15 пасажирів. У зимових вагонах було 16 місць для сидіння, 12 пасажирів розміщувалися на площадках. Кінний парк кінно-залізничної дороги складався з 200 коней.

      «Орден - знак, який жалували за особливі заслуги, або відзнака встановленої форми, яку носять на стрічці, ланцюзі або іншим чином» - таке визначення ордену надано в енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона у 1897 році.
      В дореволюційній Росії ордени за своїм значенням поділялись на такі категорії: 1) найпочесніші, які жалували лише царюючим особам; 2) родинні - для осіб, які належали царському дому та споріднених з ним; 3) ордени за заслуги та відзнаки. До третьої категорії належав орден Святого Георгія (військовий орден Святого великомученика і побідоносця Георгія), встановлений імператицею Катериною II 26 листопада 1769 року «для нагородження визначних військових подвигів та в заохочення у воєнному мистецтві».